Володимир Іль’їн спостеріг хабарництво ще у грецькій міфології[1].З одного боку, люди боялися: «Якщо не задобримо богів, то справи можуть бути кепські», тому й понавигадували всілякі жертвоприношення (хабарі) ідолам. З іншого, хабар був провісником катастрофи. Наприклад, спроба здобути прихильність Афіни через оригінальний дарунок дорого коштувала мешканцям Трої. Презéнт, як здогадалися читачі, і був отим величезним конем, усередині якого заховалися найкращі ахейські воїни. Поки троянці здивовано розглядали «щедрий дар», їхній жрець Лаокоон запротестував! Мовляв, не візьмемо! Небезпечно. Ризики високі. Та ще й від ворогів… «Щось тут нечисто», – міркував Лаокоон. Однак троянці призвичаїлися до хабарництва (приношення Афіні), тож белькотіння жреця видалося їм безумством. Недовго думаючи, троянці затягли гігантського коня в середину міста. Так і загинула Троя.
Відтоді словосполучення «троянський кінь» означає подарунок ворогові на його згубу, хитрі й підступні наміри. Навіть у комп’ютерних та Інтернет-мережах з’явилося кляте явище під назвою «троян» або «троянський вірус», тобто, майстерно замасковані шкідливі комп’ютерні програми, що схожі на корисні, та насправді незаконно крадуть або псують інформацію…
Чи не забрів триклятий кінь і до сучасних взаємин українського суспільства? Чи не той самий кінь впливає на способи «вирішення питань»? «Взаємодію» з органами влади? «Просування» продукту на ринок?
Проблема полягає в іншому: що довше ми дозволяємо завзятому коню розгулювати по Україні, то швидші наслідки Трої.
Немає коментарів:
Дописати коментар